| |
| Давно здогадувався, що після перемоги Януковича з центру Києва зникнуть останні книгарні, видавництва, бібліотеки та науково-дослідні інститути. Але не думав, що це відбуватиметься аж так швидко: Поки що Що далі? | |
|
| 
Анатолій ДНІСТРОВИЙ: "Треба сказати, що Інтернет менше шкодить здоров’ю, ніж спілкування двох митців, скажімо, у 80-х чи 90-х, яке завжди несло загрозу запою. Тобто «доелектронна» богема була дуже алкогольно-заангажованою. Я це зараз згадую трохи з іронічним жахом."
http://pasichnyk1.livejournal.com/17367.html
(Це інтерв'ю трапилося мені в "Укр. літ. газеті", № 2 за 2010 р., але її сайт щось не працює...)
| |
|
| Вже майже три десятиліття я є відвідувачем та покупцем у цій книгарні. Її працівників, чесно кажучи, не дуже люблю (та й хіба цікавляться вони літературою, коли у цьому зверненні Семена Скляренка названо В. Скляренком, Павла Архиповича Загребельного - А.П. Загребельним...), але ж головне - книжки!
_________________________________________
будь ласка, усі, хто небайдужий, розмістіть у себе цей лист колективу книгарні:
Щиро просимо Вас підтримати нас в боротьбі за збереження майже єдиної книгарні, що залишилась в Центрі Києва. Книгарні з багаторічною історією та традицією.
Найближчим часом на її місці може з’явитися черговий бутік, відкритий нахабними рейдерами, яким абсолютно байдужа національна культура та традиції.
Просимо Вас розмістити лист – звернення до президента України в засобах масової інформації та інформаційних сайтах.
Ми сподіваємось на Вашу підтримку!
Колектив книгарні «Сяйво»
„КНИГАРНЯ „СЯЙВО”
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
м. Київ, вул. Червоноармійська, 6 тел. 235-61-44
Вельмишановний Пане Президент!
SOS! SOS! SOS!
Звертаємось до Вас за допомогою в збереженні легендарної книгарні «Сяйво», приміщення якої, незважаючи на усі Ваші Укази, Закони, Постанови Верховної Ради в підтримку українського книговидавництва та книгорозповсюждення , було продано в вересні цього року на аукціоні.
Історія книгарні нараховує більш ніж 65 років. Протягом усього свого життя вона являється Храмом українського духу і красного Слова, Парнасом для письменників і духовною Меккою для українських читачів. Нас відвідували такі видатні діячі культури, як М. Рильский, П. Тичина, Остап Вишня, А.П. Загребельний, В. Скляренко, Платон Воронько, Василь Козаченко, В. Яворівський, Д. Павличко, О. Довгий, І. Драч…, художники, актори, політики, журналісти, політологи.
Та на жаль до нашого приміщення у самому серці столиці весь час простягаються загребущі руки нинішніх товстосумів із зачучверілим духом, які жирують нині на ярмарку марнослів’я і марнослав’я з однією метою, – «прихватити» приміщення.
Шість років ми провели у різних судових інстанціях, та все марно. Сьогодні приміщення продано товариству «Абриль-студіо», яке було утворено за 2 місяці до аукціону в особі одного засновника, який є членом команди М. Черновецького, незважаючи на те що наша Книгарня «Сяйво» орендує це приміщення на протязі 48 років.
На Всесвітньому форумі українців у 2006р. Ви казали: «Нація зростає в мові!» А хіба книга не є джерелом мови?
Сучасна книгарня «Сяйво» співпрацює більш ніж з 300 українськими видавництвами, такими як «Мистецтво», «Спалах», «Либідь», «Піраміда», «Нора-Друк», «Кальварія», «Фоліо», «Махаон Україна», «Веселка», «Вища Школа», «Знання», «Знання України», «Смолоскип» «Картографія», «Фактор», «Аба-ба-гала-мага» та інш. Більш ніж 700 українських авторів виставляють та презентують свої твори на поличках нашої книгарні.
9 грудня – всесвітній день боротьби з корупцією. Нажаль саме із-за неї Управлінням з питань Комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві Ради по нашому питанню було порушено всі діючі законодавчі акти України:
1. Постанова Кабінету Міністрів України №1058 від 10.07.1998р.
2. Постанова Верховної Ради України №901- VІ від 16.01.09р. «Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження».
3. Стаття 73 Закону України «Про Бюджет на 2009р».
4. Закон України «Про оренду майна державних підприємств та організацій».
5. Закон України «Про інформацію».
6. Указ Президента України «Про деякі заходи з розвитку книговидавничої справи а Україні».
7. Указ Президента України «Про деякі невідкладні заходи щодо підтримки культури і духовності в Україні».
Шановний Пане Президент!
Допоможіть!
«Сяйво» – це одна з найстаріших та не багатьох лишившихся книгарень Києва. Фактично, вона по праву рахується осередком національної культури, давно і по праву користується популярністю та повагою не тільки у киян та у жителів всієї України, а і у гостей близького та далекого зарубіжжя.
Більшість киян нас підтримує. Це ті кияни, які практично виросли в стінах нашої книгарні, краща, читаюча, міркуюча частина населення. Це люди, яким небайдужа культурна історія нашої столиці, нашої країни.
Ми, діячі культури та мистецтв України, звертаємось до Вас з надією на розуміння, здоровий глузд, підтримку. Захистить книгарню!
«Кияни перед усім!» – це гасло Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації. Але з якогось такого незрозумілого приводу нас воно не стосується.
У Києві вже немає таких книгарень як: «Мистецтво», «Ноти», «Поезія», «Планета», «Іноземна книга», «Спортивна книга». Можливо, що і не буде книгарні «Сяйво»…
Як довго буде тривати це беззаконня? Дайте нам можливість спокійно працювати, а не витрачати всі сили на виживання намагаючись зберегти все те, що ще у нас залишилось та українську книжку взагалі.
З надією та повагою
колектив книгарні «Сяйво»
| |
|
|
Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ:
"...Водночас, на поверхні суспільної (мас-медійної) уваги — всього з десяток-півтора “розкручених” імен. Мені, приміром, цікаво читати прозу Андруховича і Куркова. Водночас вважати, що сучасну українську літературу презентують Юрій Андрухович, Андрій Курков, Сергій Жадан, Ірена Карпа та, скажімо, Любко Дереш — це як судити про хату, стоячи в кращому разі в тісних напівтемних сінях."
Докладніше
| |
|
| Геннадій Сахаров:
"...Десь у 1992 році я випадково зустрівся з головою управління СБУ у Дніпропетровській області паном Слободенюком. Він сказав, що у СБУ знищують матеріали стеження за активістами Руху та якщо мені цікаво, я можу підійти до управління і ознайомитись з трьома томами матеріалів про мене. Я відмовився. Пан Слободенюк спитав: «Невже не цікаво?» «Так, - сказав я, - не цікаво». - «Чому?» - «Бо гадаю, що там є доноси. І не можу виключити, що ті доноси оформлялися і від імені людей, котрі ані сном ані духом про те не знали. Бо співробітники КДБ мали підзвітні суми, щоб розраховуватися з донощиками. Конфіденційність тих матеріалів дуже спонукала до привласнення тих сум і написання фальшивих доносів від неіснуючої агентури, а за інформацією у тих доносах можна вирахувати, яким шляхом вона надходила. Не хочу підозрювати нікого з моїх товаришів, котрі, можливо, десь прохопилися зайвим словом, а це оформлено як донос від неіснуючого агента». Пан Слободенюк на це нічого не сказав."
http://www.the-persons.com.ua/news/arhivarius/3909 | |
|
| На одному літературному вечорі Валерій Шевчук розповідав про наших "диких" кінематографістів - як один з них запитав: "А хто такі неокласики?". Шевчук тоді втік від нього, сказавши, що поспішає - а слухачам на вечорі прокоментував: "Він же працює у цій культурі... Це ж абетка абеток!" Ще дикіші враження у мене від нещодавно прочитаного "одкровення": "Лідер гурту «Вій» Дмитро Добрийвечір поезію Антонича прочитав на фестивалі. «Кілька тижнів тому знайомі скинули мені його вірші. До цього я нічого не чув про Антонича...»"http://www.umoloda.kiev.ua/number/1505/164/52930/Бо говорить це не прибулець з іншої планети, і не юнак, а людина, чиїми піснями я захоплювався ще за часів моєї молодості...***  Але, на щастя, Антонич лишається у нас одним з найпопулярніших поетів (не для "широких кіл" - але чи "широкі кола" взагалі зараз цікавляться поетами - хай навіть на кшталт Єсеніна чи Висоцького?). Хоч в останні роки з'явилося кілька різних видань його творчості, але здійснене до ювілею нове і перше "Повне зібрання творів" Антонича, як, наприклад, розповідають у київській книгарні "Наукова думка", їм вже чотири рази завозили - і щоразу швидко розкуповували... | |
|
| " ... в листопаді – грудні 1934-го року «чорний ворон» забрав із письменницького будинку Олексу Слісаренка, Ґео Шкурупія, Євгена Плужника, Миколу Любченка, Григорія Епіка, Андрія Паніва, Миколу Куліша, Валер’яна Підмогильного, Василя Штанька, Григорія Стрільця, Антіна і Тараса Крушельницьких, Дмитра Левчука. Усього ж спорожніло 40 із 63 квартир Будинку «Слово»."
Ігор Бондар-Терещенко
«"Квартирне питання" у Загірній комуні»
http://vsiknygy.net.ua/index.php?module=neformat&id=1097
Звичайно, від моїх уточнень трагедія не стане меншою, але ж далеко не всі з названих письменників (згадаймо, наприклад, Євгена Плужника, Григорія Косинку-Стрільця...) жили у Харкові, не кажучи вже про будинок "Слово". І чи кандидатові філологічних наук (а також редакторам газети) відомо щось про чергування звуків (наприклад: Фед ір - Фед ора, Ант ін - Ант она, Григ ір - Григ ора...)?
***
До речі, існує багато переказів про те, як у Харкові 1934 року замість Василя Минка заарештували Василя Мисика. Багато хто пише, що було це у Будинку "Слово" - але інші виправляють, що діялося те у будинку на Холодній горі... Цікаво, що і Леся Воронина (батько якої мешкав на Холодній горі і не раз розповідав їй про цей будинок) теж твердить, що Мисика заарештували у "Слові" ( http://www.umoloda.kiev.ua/number/1385/164/48828/)... Схоже, що й один з найбільших знавців української та світової літератури Григорій Кочур, пишучи про цей випадок (і називаючи місцем дії "Слово"), також помилився?.. P.S. Ой, здається знайшов, звідки переписав "свої" твердження ІБТ: http://www.umoloda.kiev.ua/number/488/163/17670/
І він, виходить, навіть трохи думав, бо вилучив з того помилкового переліку Костя Буревія. А все одно: Бондар-Терещенко не просто собі журналіст, а ще й письменник та кандидат філологічних наук - і тому думати зобов'язаний принаймні утричі більше... | |
|
| "2005 року журнал Nature порівняв статті на наукові теми у Вікіпедії та Британіці й дійшов висновку, що, хоча статті Вікіпедії часто погано структуровані і безладні, рівень достовірності обох енциклопедій мало різниться."http://www.dt.ua/3000/3994/66024/ | |
|
| "5 січня виповнилося 15 років від дня смерті ведучого телепередачі ”На добраніч, діти” Петра Весклярова. Глядачі знали його як діда Панаса. Вескляров 24 роки працював на каналі УТ-1."Докладніше: http://gazeta.ua/index.php?id=277302&eid=761Хоч відомо, що журналісти з фактами не дуже дружать, але цей чоловік - справді велика легенда. І тут справді дуже важко визначити: де правда, а де вигадка...
Навіть його прізвище у різних публікаціях пишуть по-різному: Вескляров, Векскляров, Вексляров...Хоча деякі анахронізми все ж можна помітити: " Перед самыми съемками другого фильма -- "Макар Дiброва" -- умер известный украинский актер Амвросий Бучма, и на его роль решено было пригласить Вексклярова. Говорят, сам Корнейчук, увидев кинопробы, прослезился -- до того Векскляров был похож на покойного Амвросия. "Никак не хуже играешь...", -- вроде бы даже сказал ему бог советской драматургии. (После выхода фильма на экраны вдове Бучмы часто говорили -- дескать, видели вашего мужа в кино, хорошо играет, дай Бог ему здоровья, передавайте, мол, привет товарищу актеру Бучме). Так и пошло: в "Вие" Векскляров сыграл такого седого деда с чубом, если кто помнит. В "Лiсовiй пiснi" -- дядька Лева. В советских фильмах -- "Гадюке" по Алексею Толстому и "Сталеварах" -- Векскляров тоже играл пожилых мозолистых представителей рабочего класса. И с той поры как-то так повелось, что Вексклярова постоянно стали приглашать только на роли "дiдiв" -- хотя ему и было тогда всего около сорока, не больше." http://valya-15.livejournal.com/49922.htmlТоді - це коли? Вже на час, коли не стало Бучми (1957), Вескляров (н. 1911) мав 46 років, а наступні фільми були ще пізніше (їх перелік - на http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=550 ). А ще така важлива річ - не всі пам'ятають, що на радіо в різний час роль Діда Панаса виконували різні актори (хоч на телебаченні, здається, Дід Панас був таки один) - серед них називають Олександра Юру-Юрського, Миколу Панасьєва та інших. І ось тут ( http://polzunok.kiev.ua/skazki.htm) під ім'ям Петра Весклярова подають аудіозаписи, де звучить зовсім не його голос (прізвище справжнього виконавця, на жаль, я зараз назвати не готовий)... | |
|
| ...Ось я тут постійно обурююся, що мене плутають з Дзвінкою або ще кимось, а давно вже мав би не соромитися і писати Дзвінчину автобіографію. Адже, як свідчать академічні журнали, нещодавно відомі сучасні професори-історики написали першу автобіографію Михайла Грушевського: "РЕЦЕНЗІЇ
Ю.І.Шаповал, І.В.Верба
Михайло Грушевський. – К.: Альтернативи, 2005. – 352 с.
Наприкінці 2005 р. вийшла у світ перша автобіографія видатного вченого, громадсько-політичного й державного діяча Михайла Сергійовича Грушевського. Автори книги проф. Ю.І.Шаповал та проф. І.В.Верба – визнані майстри історичного життєпису, чий внесок у персоніфікацію українського історичного процесу вагомий і незаперечний. Їх перу належить ціла галерея портретів відомих політиків, діячів науки та культури..."
http://www.history.org.ua/Journal/2006/3/18.pdf | |
|
| Не так давно натрапив у ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif) melnykiv на таке: " пише мені Ігор Євгенович Бондар-Терещенко. Лист був про інше, але зокрема він завважує: «Нещодавно листував до Вас, але, мабуть, не отримували. Отже, питався, чи могли б окремим постом у своєму ЖЖ виправити ситуацію щодо фоток з прецентації "Червоної Фіри" у 1992-му році? Типу того, що це ж власність журналу "Український Засів" з голредом ІБТ на чолі, якщо не забули)) А то якось некрасіво получається. Привласнення приватної (інтелектуальної) власности, чи що...»" і т. д. http://melnykiv.livejournal.com/12390.htmlІ подумалося: а коли ж сам ІБТ "виправить ситуацію" зі своїми наклепами на Дзвінку Матіяш?
Чи не перша його публікація про ЖЖ (яка до мене свого часу не потрапила) була у "PostПоступі", де зазначалося: "...“Бухгалтер, сирiч Володар книжок” манiрно зветься тут Дзвiнка Матiяш.".
А у продовженні тих писань (у доповненому вигляді друкувалися в "Кур'єрі Кривбасу") Дзвінку ще й було зроблено відповідальною за мої висловлювання про ІБТ (про це докладніше: http://buchhalter-www.livejournal.com/6873.html).
Попри мої протести, ці неправдиві відомості тиражувалися й далі. Наприкінці 2007 року статтю ІБТ про ЖЖ було передруковано у "Четверзі" №28 (щоправда, там згадувалися лише імена, а прізвища було замінено якимись наборами латинських літер чи й інших символів). А ось нещодавно у луцькому видавництві "Твердиня" з'явилася збірка "літературно-критичних статей культового критика Ігоря Бондаря-Терещенка" «Nеоліт» (до речі, її поліграфічне виконання - дуже недбале), і там - знову - після фрази, до якої Дзвінка не має жодного стосунку, вперто повторюється: "- хвалиться юна Дзвінка Матіяш". | |
|
| 30 вересня о 18:30 в книгарні «Є» відбудеться презентація книжки казок та віршів «Зросла собі квітка» з ілюстраціями київського художника Романа Єненка (1971-2006), видана у київському видавництві «Грані-Т».  Спершу були картини, а тексти з’явилися набагато пізніше. Їх написали українські та польські друзі художника до картин чи за їхніми мотивами. Автори текстів - Олександр Стеколенко, Микола Сулім, Ева Ґроховська, Богдана Матіяш, Дзвінка Матіяш, Ксеня Харченко, Люба Лучкевич, Ірина Данченко, Роман Кабачій.
Казки й картини у цій книжці існують і незалежно одні від одних, і творять суцільний текст, у якому казки стають продовженням картин, а картини змушують не тільки розглядати себе, а й говорити про себе. І саме так народжуються численні казкові історії.
У презентації книжки «Зросла собі квітка» візьмуть участь Романові друзі з фольклорного ансамблю «Древо», у якому Роман співав понад десять років. Окрім народних пісень у виконанні «Древа», гості презентації зможуть почути дует скрипалів Сергія Охрімчука («Древо», Київ) та Еви Ґроховської (Люблін).
| |
|
| Чесно кажучи, дуже люблю літературні плітки. І Оксані Стефанівні та видавництву "Факт" перемивати кістки люблю...
Але ось натрапив на обговорення, де, зовсім нехтуючи фактами, звинувачують "Факт" у такому... Навіть в тому, що діялося до того, як це видавництво було створене...
http://t-sz.livejournal.com/74416.html | |
|
| Презентація книжки Ярослава Івашкевича «Злет (вибрана проза)».
22 квітня у Книгарні «Є» відбудеться презентація книжки Ярослава Івашкевича «Злет (вибрана проза)». Учасники презентації - перекладачі: Дзвінка Матіяш, Леся та Ігор Пізнюки. Вибране Ярослава Івашкевича є першою книгою нової серії Translatorium.ua (польська класика ХХ століття), започаткованою 2007 року міжнародним перекладацьким семінаром „Трансляторіум" і Видавничою групою „Сучасність". Проект підтримують Посольство Республіки Польщі в Україні та польський Інститут Книги. Інформаційними партнерами є інтернет-портали Арт-вертеп, Azh.com, журнал іноземної літератури „Всесвіт". ДОКЛАДНІШЕ
Усі віршовані цитати блискуче перекладені Ігорем Римаруком. Художнім оформленням книжкова серія завдячує мистцеві-універсалу Юркові Іздрику, одною із творчих іпостасей якого є неординарні дизайнерські проекти. * * * Адреса Книгарні «Є»: вул. Лисенка, 3 ст. м. «Золоті Ворота». 22 квітня, 17 00 Запрошуємо всіх
Вхід вільний | |
|
| З подивом прочитав у сьогоднішньому числі "Українського тижня" (№6, 8-14 лютого) відповідь головного редактора Юрія Макарова на лист професора Ярослава Грицака, де той "висловив своє невдоволення тим, що текст інтерв'ю не було авторизовано (узгоджено) й вимагає вибачень перед ним і читачами...". Макаров пише: "Ніде, наскільки мені відомо, інтерв'ю не візують, це виключно совіцьке know-how, хоча, на жаль, і внесене до українського законодавства. Спілкуючись із журналістом, політик, громадський діяч, науковець, митець або спортсмен усвідомлює: що сказав, те сказав..." Але ж журналісти можуть елементарно все перебрехати (найчастіше - через незнання та через те, що будь-які аудіозаписи є недосконалими) - і розтиражувати це у десятках або й сотнях тисяч примірників. Пригадую, ще в останні радянські роки в тексті одного виступу Юрія Покальчука (здається, на з'їзді Народного Руху) надрукували "контрреволюційний" замість "контраверсійний". Є безліч прикладів, коли перекручують імена та назви. Наприклад, як розповідає Громовиця Бердник, журналістка клялася-божилася надіслати їй інтерв'ю на авторизацію, але так і не зробила цього. А, як потім виявилося, в публікації у журналі навіть батька авторки - відомого письменника Олеся Бердника - було названо... Остапом Бердником. Щоб було зрозуміліше, наведу навіть приклад, який, сподіваюся, не характерний для українських видань: один російський артист згадав у своєму інтерв'ю про актора Бредуна та його дружину, а потім в газеті серед своїх слів побачив: "жила с каким-то бл...ном".
На мою думку, авторизація інтерв'ю (та будь-яких інших публікацій) має бути не лише законодавчою, але й однією з найважливіших моральних норм, як "не лжесвідчи!", "не вкради!", "не убий!"...
Опубліковано також на: http://community.livejournal.com/journalism_ua/224765.html http://community.livejournal.com/kyiv_journalist/10324.html http://community.livejournal.com/literatura_ua/183450.html | |
|
| Нещодавно з'явився (у Києві надійшов до книгарні "Наукова думка") "Білорусько-український словник" Григорія Півторака та Олександра Скопненка (вид-во "Довіра"). Але цікаво, що не знайшов я в ньому слова пекны, яке вживали і Янка Купала, і Андрей Хаданович... | |
|
| |
